Апофтегмати
Розважання
Думки вголос
Життєві історії
 
 

Друзі

achior180x75

smellka

cerkwaimisia

gattino
Апофтегмати отців пустині
авва Арсеній Великий

ArseniusАрсеній Великий, преподобний (354 Рим — † 445 Трое, Єгипет) — відомий ранньо-християнський римський святий і отець церкви, чернець, подвижник безмовник, пустельник, диякон. В чернечих подвигах він провів 55 років, заслуживши від сучасників ймення Великого.
Арсеній Великий народився в 354 році в Римі, в благочестивій християнській шляхетній сім'ї римького сенатора, що дало йому хороше виховання і освіту. Вивчивши світські науки і володіючи досконало латинською і грецькою мовами, преподобний Арсеній мав глибокі знання, сполучені з благочестивим і добродійним життям. Глибока віра спонукала хлопця залишити заняття науками і віддати перевагу служінню Богу. Коли він вступив в число кліриків однієї з римських церков, то був піднесений до сану диякона.
Великий подвижник отримав дар благодатних сліз, якими були постійно наповнені його очі. В чернечих подвигах він провів 55 літ, заслуживши від сучасників назву Великого, і помер у віці 95-ти років в 449 або 450 році.





1(39) Авва Арсеній, коли ще жив у кесарському палаці, молився до Бога: «Господи, приведи мене на дорогу спасіння». І почув голос що говорив до нього: «Арсеній, втікай від людей і будеш спасенний».
 
2(40) Той самий, коли вже пішов на пустелю, знову молився тими самим словами і знову почув голос: «Арсеній, утікай, мовчи, молись: бо це коріння безгрішності».
 
3(41) Колись на авва Арсенія в його келії напали дияволи і мучили його. А коли прийшли ці, що служили йому1, затримавшись перед дверима келії, почули, як взивав до Бога: «Боже, не залишай мене: нічого доброго в Твої очах не зробив, але в Своїй ласці дозволь мені почати».
1. Монахи, які жили у віддаленні і часто хворі, потребували допомоги. Часто допомогу надавав учень, який жив разом з авва.
 
4(42) Розповідали про нього, що як у палаці ніхто не носив пишнішого за нього вбрання, так на пустелі ніхто не приходив до храму одягнений гірше за нього.
 
5(43) Хтось говорив до блаженного Арсенія: «Як же так, що ми, які отримали таке виховання і стільки науки, нічого не осягаємо, а ті єгипетські селяни отримують так багато доброчесностей?» Відповів йому авва Арсеній: «Світське виховання нам не дасть прибутку, а ці єгипетські селяни добувають доброчесності власною працею».
 
6(44) Одного разу авва Арсеній радився з одним старцем єгиптянином щодо своїх думок, хтось інший побачив це і запитав: «Авва Арсеній, як же це, що ти, який отримав таку велику освіту грекою і латиною, радишся з тим простаком щодо свої думок?». Він йому відповів: Грекою і латиною мене вчили, але абетку цього простака я ще не вивчив».
 
7(45) Колись блаженний архієпископ Теофіл авва Теофіл відвідав авва Арсенія разом з певним держслужбовцем і просив старця, щоб їм сказав щось. Він після хвили мовчання запитав: «А якщо вам скажу будете цього дотримуватись?» Обіцяли йому, що будуть. Тоді сказав їм старець: «Якщо почуєте, що десь перебуває авва Арсеній, то не йдіть туди».
 
8(46) Колись іншим разом знову архієпископ хотів його відвідати, послав спочатку когось з запитанням, чи старець йому відкриє. А він казав йому відповісти: «Якщо прийдеш, то тобі відкрию, але якщо тобі відкрию, буду відкривати усім, а в такому випадку не зможу далі тут жити». Архієпископ коли це почув, сказав: «Якщо маю його цим візитом вигнати, то не піду».
 
9(47) Один брат просив авва Арсенія про слово. Старець йому відповів: «Борись стільки скільки сил тобі вистачить, бо твоя внутрішня праця була Божим задумом, так переможеш зовнішні пристрасті».
 
10(48) Сказав також: «Якщо ми Бога шукаємо, Він нам об’являється, а якщо Його притримуємо, залишається з нами».
 
11(49) Хтось сказав до авва Арсенія: “Мучать мене мої думки і кажуть мені, що я не придатний ні до посту, ні до праці, то щоб хоча б йшов опікуватися хворими, бо то теж є любов». А старець розпізнавши підступи диявола так йому відповів: «Вертайся і їж, пий, спи, жодної роботи не виконуй – тільки з келії не виходь». Знав бо, що це перебування в келії приводить монахів до досконалості.
 
12(50) Сказав авва Арсеній, що монах, який перебуває в чужій країні ні в що не повинен втручатися, тоді знайде мир.
 
13(51) Авва Марк питав авва Арсенія: «Чому від нас тікаєш?». Старець йому відповів: «Бог бачить, що кохаю вас. Але не вмію перебувати одночасно з Богом і з людьми. Усі тисячі і міріади небесних покровителів мають тільки одну бажання, люди ж мають багато прагнень: тож не можу залишити Бога і піти до людей.

 
14(52) Авва Данієль розповідав про авва Арсенія, що він чував цілими ночами, а коли під ранок мусив трохи поспати, говорив до сну: «Ходи-но сюди, нещасний слуго». І на трохи засипав сидячи, і дуже швидко просипався.
 
15(53) Авва Арсеній говорив, що монаху вистачить однієї години сну, якщо він добрий воїн.
 
16(54) Старці розповідали, що колись у Скетісі роздавали інжир, але так як був поганий не послали їх авва Арсенію, щоб його не образити. Коли старець про це дізнався, не прийшов в храм, бо казав: «Значить виключили мене, якщо не поділилися зі мною благословенням, яке Бог прислав братам: мабуть, не був його гідний». Коли всі про це дізналися, укріпилися покорою старця, а священики пішли, щоб занести йому того інжиру і привели його з радістю до храму.
 
17(55) Розповідав про нього авва Данієль: «Весь час, поки був з нами, давали ми йому на рік один кошик хліба і ще самі з того їли, коли його відвідували».
 
18(56) Казали про авва Арсенія, що лише раз в рік змінював воду, яка служила йому для зволоження волокна, а протягом цілого року тільки доливав воду. Щодня плів мотузки і шив кошики до шостої години. А старці просили його і казали: «Чому не зміниш воду, вона ж смердить». Він відповідав: «Це за кадила і аромати, яких мав вдосталь в світі, тепер мушу зносити цю смердоту».
 
19(57) І це розповідали, що коли взнавав, що вже достигли різні види овочів, просив: «Принесіть мені». І в кожного тільки трошки пробував, складаючи Богу подяку.
 
20(58) Колись авва Арсеній захворів у Скетісі, а не мав нічого, навіть покривала. І так як не мав за що його купити, прийняв від когось пожертву. І сказав: «Дякую Тобі, Господи, що визнав мене гідним прийняти пожертву в Твоє ім’я.
 
21(59) Говорили про нього, що його келія була віддалена від інших на тридцять дві милі і що не залишав її без великої потреби: його справи вирішували інші. А після спустошення Скетіса відійшов плачучи і кажучи: «Світ втратив Рим, а монахи -  Скетіс».
 
22(60) Авва Марк питав авва Арсенія: «Чи добре не робити собі в житті поблажок? Бачив брата, який вирощував трохи ягід і вирвав їх». Відповів авва Арсеній: «Це добра річ, але потрібно про неї судити відносно сил даної людини. Бо якщо без них не може витримати, то скоро посадить нові».
 
23(61) Розповідав авва Данієль, учень авва Арсенія: «Якось я був у авва Олександра, а його охопив сум, і з цього приводу розлігся на землі і дивився в небо. Випадково якраз прийшов благословенний авва Арсеній, щоб поговорити з ним, і побачив його лежачого. Під час розмови запитав: «А де цей світський, якого я тут бачив?». Авва Олександр на це: «Де його бачив?». Відповів: «Коли спускався з гори, подивився сюди в сторону печери і побачив людину, яка розляглась на землі і дивилась на небо». Він впав до ніг старця і сказав: «Вибач мені, це був я: полонив мене смуток». А старець сказав: «Ах, то це ти був? Добре. Я думав це хтось світський і тому запитав».
 
24(62) Колись іншим разом авва Арсеній сказав до авва Олександра: «Коли приготуєш собі волокна, прийди і пообідай зі мною, але якби раптом прийшли якісь гості, то їж з ними». Тож авва Олександр працював не спішучи і старанно; тож коли прийшов час їсти, не мав ще готових волокон. А так як хотів дотриматись слів старця, залишився, щоб закінчити роботу; тим часом авва Арсеній, бачучи, що його нема, подумав, що має гостей і їв сам. Як стемніло авва Олександр закінчив і прийшов. Старець його запитав: «Ти мав гостей?» Він відповів: «Ні». Тож старець його запитав далі: «Тоді чому не прийшов?» А він на це: «Бо ти мені сказав щоб я прийшов, коли приготую волокна: тож послухав і не прийшов, бо тільки тепер закінчив». Старець здивувався його точності і сказав: «Поїж зараз, щоб ти міг спокійно молитися, і випий свою порцію води: інакше твоє тіло швидко впаде у хворобу».
 
25(63) Якось авва Арсеній прийшов на місце, де був очерет, який хилитався на вітру. Старець запитав учнів: «Що це за рух?» Відповіли: «То очерет». І відповів їм старець: «Так вам кажу: якщо хтось сидить зосереджений і  почує цвірікання горобця, його серце вже не триває в цьому самому зосередженні: що ж вже казати про вас, якщо у вас тут так шумить очерет!».
 
26(64) Розповідав авва Данієль, що якісь брати збиралися в Тебаід за льоном і говорили собі: «З цього приводу відвідаємо авва Арсенія». Авва Олександр зайшов до нього і сказав: «Тебе хотять бачити брати, що прийшли з Александрії». Старець відповів: «Спитай яка ціль їхньої подорожі». Він, довідавшись, що йдуть за льоном в Тебаід переказав це старцю. А старець на це: «Не побачать обличчя старця, бо не до мене прийшли, а у справах, пов’язаних з їхнею працею. Пригости їх і відішли з миром, але їм скажи, що старець не може їх прийняти».
 
27(65) Один брат прийшов до келії авва Арсенія у Скетісі і заглянув через двері; і побачив старця цілого ніби у вогні, а брат був гідний бачити це. І коли постукав, старець вийшов, а бачучи здивування на обличчі брата, запитав його: «Давно стукаєш? Чи може щось бачив?». Він відповів: «Ні». Старець порозмовляв з ним і попрощався
 
28(66) Коли авва Арсеній жив у Канопосі, одна дівиця з сенаторської родини, дуже багата і побожна приїхала з Риму, щоб його побачити. Приймав її архієпископ Теофіл, а вона його просила, щоб він переконав старця її прийняти. Архієпископ прийшов і просив його: «Ця видатна жінка приїхала з Риму і хоче тебе бачити,» - однак старець не погодився її прийняти. Коли вона це почула, наказала осідлати коня, і казала: «Все ж таки довіряю Богу, що його побачу. Я не приїхала сюди подивитися на людину, бо людей багато і в нашому місті, але приїхала побачити пророка». І коли приїхала до келії старця, з волі Божої старець був на зовні: побачила його і впала йому в ноги. Він підніс її з гнівом і дивлячись на неї сказав: «Хотіла побачити моє лице – дивись» - але вона з сорому навіть не подивилась на його лице. І сказав їй старець: «Чи не чула про мій спосіб життя? Потрібно було його шанувати. І як сміла їхати так далеко? Чи не знаєш, що, як жінка, не маєш права блукати по світі? А може ти цього і добивалась, щоб після повернення до Риму могла розповідати іншим жінкам, що бачила Арсенія – а тоді з моря зробиться одна велика дорога для жінок, які прямують до мене?» А вона на це: «Якщо Бог дозволить, нікому не дозволю сюди приїхати: але молись за мене і завжди про мене пам’ятай». А старець відповів: «Прошу Бога, щоб забрав з мого серця пам’ять про тебе». На ці слова відійшла шокована, а коли повернулась у місто із-за переживань почалась гарячка. Цю звістку переказали благословенному архієпископу Теофілу; прийшов її відвідати і запитав що сталося. Відповіла: «Краще би я сюди взагалі не приїжджала! Бо просила старця, щоб про мене пам’ятав, а він відповів: «Прошу Бога, щоб пам’ять про тебе забрав з мого серця». І тепер вмираю через переживання! Відповів їй архієпископ: «Чи не знаєш, що ти жінка? І що через жінок ворог атакує святих? Тому старець так тобі сказав: але за твою душу завжди буде молитися». В цей спосіб вилікував її душу і вона, радісна, від’їхала.
 
29(67) Авва Данієль розповідав про авва Арсенія, що якось прийшов урядовець і приніс йому заповіт якогось його родича сенатора, який залишив йому великий спадок. Старець взяв заповіт і хотів його порвати. Тоді урядовець впав йому до ніг і казав: «Благаю тебе, не рви його, бо мені голову відрубають!» Відповів авва Арсеній: «Я помер раніше, а він тільки тепер». Тож відіслав заповіт і нічого не прийняв.
 
30(68) Розповідали теж про нього, що у суботній вечір, коли вже день Господній був на зорі, залишав сонце за плечима і витягав руки до неба в молитві: так перебував аж поки сонце не засвітило йому в лице, і тоді сідав».
 
31(69) Розповідали про авва Арсенія і авва Теодора з Ферме, що більше ніж будь-хто зненавиділи людську похвалу. І авва Арсеній майже не зустрічався з людьми, а авва Теодор коли зустрічався, то був як меч.
 
32(70) Колись, як авва Арсеній жив у Нижньому Єгипті і було йому там погано, прийшла до нього думка, щоб залишити ту келію. Не беручи з собою нічого, пішов до своїх учнів, Олександра і Зоіла Фаранітів, і сказав до Олександра: «Встань і заправся», - а він послухався. Потім старець сказав до Зоіла: «Пішли зі мною до річки, знайди мені човен, щоб плисти до Александрії, а потім повернись до твого брата». Зоіл сильно переймався тими словами, але мовчав. І так розділилися. А коли старець прибув до Александрії, то захворів там. Вони, так як давно служили йому, сказали один до другого: «Може ми чимось образили старця і тому відійшов?» Але не могли нічого пригадати, жодної непокори. Коли старець вилікувався, сказав собі: «Піду до моїх отців». Переправився і дійшов до Петри, там були його учні. Коли ще був над річкою якась рабиня Негритянка доторкнулась до його плаща, коли проходив, а старець їй дорік. Рабиня відповіла: «Якщо ти монах, то йди в гори!» На ці слова старець разкаявся і повторював собі: «Арсеній, якщо ти монах то йди в гори!» Саме тоді його зустріли Олександр і Зоіл і впали до його ніг, тоді і старець впав на землю і плакали разом. А старець сказав: «Чи не чули, що я був хворий?» Відповіли: «Чули». Запитав їх: «То чому не прийшли мене відвідати?» Відповів Олександр: «Твій відхід від нас був незрозумілим  і багато хто згіршився, бо говорили: «Якби вони не були неслухняні, старець би їх не залишив». Він на це: «Тепер люди будуть говорити, що голуб не знайшов місця, де б міг сісти і повернувся до арки Ноя». Так їх утішив і залишився з ними аж до смерті.
 
33(71) Говорив авва Данієль, що авва Арсеній розповідав ніби про когось іншого, але це напевно була про нього така історія. Один старець, сидячи в келії, почув голос, що говорив: «Пішли покажу тобі діла людські». Тож встав і вийшов, і запровадили його в якесь місце, де побачив негра, який рубав дерево і складав його в велику в’язку. Пробував цю в’язку нести, але не зміг і тоді замість того, щоб взяти менше, знову рубав дерево і знову докладав. Продовжувалось це довго. Трохи далі показав старцю людину, яка стояла над озером і черпала з нього воду, і лила її до дирявої посудини, так що вода назад виливалась в озеро. А голос далі говорив до старця: «Пішли покажу тобі ще щось більше». І побачив старець святиню, а перед нею двоє людей на конях тримали впоперек колоду, стоячи один біля іншого. І хотіли з нею заїхати в браму, але не могли, бо колода стояла впоперек. Але жоден з них не принизив себе, до того щоб стати за товаришем і поставити балку вздовж: так і стояли перед брамою. А голос говорив: «Ці що тут, то люди, що ярмо справедливості несуть з пихою, і не хочуть покоритися, щоб виправитись і піти покірною дорогою Христа: тому і залишаються ззовні Царства Божого. Той, що рубав дерево це людина, яка має багато гріхів на сумлінні і замість навернутися, додає до цих гріхів ще більше. А той що черпає воду, це людина, яка правдиво виконує добрі діла, але так як в них є домішане зло, пропадає також і добро. Тож кожна людина повинна чувати над своїми вчинками, щоб не трудитися даремно.
 
34(72) Той самий розповідав, що колись прийшло кілька отців з Александрії, щоб побачити авва Арсенія, а один з них був дядьком колишнього архієпископа Александрії Тимотеуша, прозваного Бідним, і мав з собою когось зі своїх племінників. Старець тоді був хворий і не хотів бачитися з ними, щоб не приходили також і інші, і не докучали. Жив тоді в Петра, біля Трої. І відійшли засмучені. Потім з’явився наїзд варварів і старець відійшов, і поселився в Нижньому Єгипті; вони взнати про це і прийшли знову, щоб його побачити, а він прийняв їх з радістю. І сказав йому брат, який був з ним: «Чи знаєш авва, що колись прийшли ми до тебе в Трої і ти не прийняв нас?» Старець йому відповів: «Ви їли хліб і пили воду, а я, сину, ані хліба, ані води не спробував, а навіть не присів, аж поки не взнав, що ви повернулися додому: це для того щоб покарати себе за те, що через мене і ви мучились. Але вибачте мені, брати». І пішли втішені.
 
35(73) Той сам розповідав: «Колись покликав мене авва Арсеній і сказав мені: «Утіши свого батька, щоб коли відійде до Господа, молився за тебе, щоб тобі добре було».
 
36(74) Розповідали про авва Арсенія, що якось раз був хворий у Скетісі, священик прийшов і відвів його до храму, а там положив його на матраці і дав йому подушку під голову. Один старець, який пришов його відвідати, побачив його лежачого на матраці і з головою що спиралась на подушку, згіршився і сказав: «Отож це має бути авва Арсеній? Це він так собі лежить?» Священик відвів цього старця набік і запитав: «Чим ти займався у світі?» Він відповів: «Був пастухом». «А як, – питав священик – виглядало твоє життя?» Він на це: «Було дуже тяжке!» Священик знову спитав: «А як тепер тобі живеться в келії?» А він відповів: «Набагато легше». Тоді сказав священик: «Бачиш цього авва Арсенія? Він у світі для цезаря був як батько: йому служили тисячі невільників, усі в одежах з шовку, із золотими поясами та дорогоцінними каменями, а відпочивав він на безцінних постілях. Ти як пастух не мав у світі так добре, як тут маєш зараз, а він тут не має таких зручностей як мав у світі. Отож, ти отримав полегшення, а він незручності». Коли старець почув це дуже покутувався і впавши йому в ноги сказав: «Вибач мене, авва, я згрішив: це напевно правда, що він тут прийшов на приниження, а я на полегшення життя». І відійшов уформований.
 
37(75) Один з отців прийшов до авва Арсенія, і коли постукав, старець йому відкрив бо думав, що це його учень,а побачивши що це хтось інший, впав лицем до землі. Гість просив: «Встань авва, щоб ми могли привітатися! - але старець на це - не встану, поки не відійдеш». І не дивлячись на прохання не встав, поки той не відійшов.
 
38(76) Розповідали про одного брата, який прибув до Скетіс, щоб побачити авва Арсенія. Прийшов він до храму і попросив духовних, щоб його до нього відвели. Відповіли: «Відпочинь трохи, брате, пізніше його побачиш». Але він відповів: «Поки його не побачу, нічого не буду їсти». Тож послали з ним брата як провідника, бо до келії старця було далеко. Постукали в двері, увійшли і привітали старця; потім сіли і мовчали. Врешті брат висланий з храму сказав: «Я відхожу, моліться за мене». А той брат чужоземець, не маючи сміливості бути зі старцем, від повів на це: «Я також йду з тобою» - і пішли разом. І попросив провідника: «Відведи мене також до авва Мойсея, того що був бандитом». А коли туди прийшли,старець прийняв їх з радістю, пригостив і тільки тоді відправив. Тож запитав брат-провідник гостя: «Ось відвів тебе до іноземця і єгиптянина, хто тобі більше сподобався?» А він на це: «Особисто мені - єгиптянин!» Один старець почув це і почав так молитися: «Господи, виясни мені цю справу! Один для Твого імені уникає людей, а інший, для Твого імені приймає їх з розкритими руками!» І побачив в об’явленні два човни що пливуть по річці: в одній побачив авва Арсенія, а Божий Дух літав над ним в тиші, в іншій авва Мойсея, над яким літали ангели і годували його млинцями з медом.
 
39(77) Розповідав авва Данієль, що авва Арсеній перед смертю прислав їм такі слова: «Не переймайтеся споряджуванням агапи за мою душу: якщо сам для себе приготував любов, то там її маю знайти».
 
40(78) Коли авва Арсеній вже мав померти, його учні сильно переживали. А він їм говорив: «Ще не час; коли час прийде то вам скажу. Але викличу вас на суд Страшного Бога, якщо мої останки комусь дасте». Вони на це: «То що маємо робити? Поховати тебе не вміємо». Відповів їм старець: «Не вмієте мені ноги зв’язати ниткою і затягнути мене в гори?» - Це були улюблені цитати старця: «Арсеній, для чого ти сюди прийшов?» і «Часто жалів за свої балачки, але ніколи за мовчання». А коли вже вмирав, побачили учні, що плаче. І спитали: «Справді і ти, отче, боїшся?». Він відповів: «Дійсно, цей страх, який зараз відчуваю в цю годину, відчував від коли став монахом». І так помер.
 
41(79) Розповідали про нього, що через те, що ціле життя провів сидячи за роботою, мав на грудях борозни вибиті сльозами, які текли з його очей. Коли авва Поємон почув, що він вже заснув, заплакав і сказав: «Авва Арсеній є щасливим, що оплакав себе на цьому світі. Бо хто над собою тут не плаче, буде змушений плакати вічно: тож чи з доброї волі, чи в муках, плачу уникнути не вийде».
 
42(80) розповідав про нього авва Данієль, що ніколи не хотів відповідати на питання, що стосувалися Письма, хоча вмів про це говорити, якби захотів. Також неохоче писав листи. Часом, приходячи до храму, сідав за колоною, щоб ніхто не бачив його обличчя, ані він сам ні на кого не дивився. Вигляд мав ангельський, подібний до патріарха Якова образ взятий з якогось апокрифу: повністю сивий, з витонченою поставою і висушеним тілом. Бороду мав довгу, аж до пояса, а вії в нього повипадали від сліз. Був високий, але на старість згорбився. Жив дев’яносто п’ять років, з них сорок перебував у палаці, святої пам’яті, Феодосія Великого, де був як батько для Аркадія і Гонорія. Потім сорок років жив у Скетіс, потім десять в Трої вище Вавілону, навпроти Менфісу, три в Канопосі біля Алексендрії, а останні два знову в Трої, і там помер, закінчивши свій шлях пор.Ді.11,24 в покорі і Божому страху. Бо то був муж добрий і повен Святого Духа і віри Пор.2Тим.4,7. Залишив мені свій шкіряний плащ, білу волосяницю і шнуровані сандалі, а я негідний носив їх, щоб отримати благословення.
 
43(81) Розповідав також авва Данієль про авва Арсенія, що колись він покликав отців Олександра і Зоїла, і сказав їм в покорі: «Так як атакують мене злі духи і не знаю чи не вкрадуть мене уві сні, попрацюйте цієї ночі зі мною і наглядайте, щоб я не заснув замість чувати». Сиділи від темноти в тиші, один по його правій руці, інший по лівій. І розповідали отці: «Ми засипали і будилися, але не помітили щоб він задрімав. Нарешті під ранок – Бог знає, чи навмисно це зробив, щоб ми думали, що задрімав чи дійсно природна сонність його огорнула – вдихнув глибоко три рази і встав, кажучи: «Заснув,так?» Ми відповіли, що не знаємо».
 
44(82) Прийшли колись старці до авва Арсенія і сильно його просили, щоб їх впустив. Відчинив їм, а вони його просили про слово про тих, хто живе окремо і не бачиться з людьми. Старець їм відповів: «Коли дівчина живе в домі отця, багато хто просить її руки; коли виходить заміж, вже всім вона не подобається, і одні її хвалять, а інші нею нехтують. І не цінять так як тоді, коли була прихована в домі отця. Так є і з душею: коли покажеш її  натовпу, вже не може всім подобатись».
 
45(1015) Говорили про авва Арсенія, що ніхто не міг наслідувати його способу життя.